Малюк із самого народження починає пізнавати навколишній світ. З перших днів він знайомиться з мамою і татом, потім з іншими членами родини, згодом коло спілкування розширюється. З’являються друзі та подруги, знайомі батьків, дальні родичі. Діти по-різному реагують на появу нових облич. Дехто із задоволенням йде на ручки до чужих людей, посміхається і всім своїм виглядом виявляє прихильність. Деякі малюки поводяться насторожено. Є й такі, які починають плакати і досить чітко дають зрозуміти, що вони не бажають спілкуватися з незнайомцем, і ні під яким приводом не готові розлучитися з мамою. Вам може здаватися, що дитина боїться чужих, а вона просто не хоче залишати свою зону комфорту.

Багато батьків починають перейматися через те, що їхній малюк не надто дружній із сторонніми. Але, по-перше, кожна дитиночка — це маленька особистість, зі своїм характером. А по-друге, за великим рахунком, до року малюкові ніхто не потрібен окрім мами. Хоча багато матусь у душі розчулюються такій прив’язаності. Але все добре в міру. І якщо малюк, який у віці до року — півтора бажає спілкуватися тільки з членами своєї сім’ї — це нормально, то в міру дорослішання він повинен навчитися контактувати з іншими людьми. І завдання батьків — навчити дитину спілкування.

Мабуть, до двох років стає зрозуміло, який у спілкуванні ваш малюк. Він відкритий і готовий знайомитися з новими людьми. Приходячи на майданчик чи в парк на прогулянку, він перезнайомиться з усіма дітками навколо, вони гратимуть у спільні ігри, будуватимуть пасочки. Або у вас товариськість не притаманна дитині, і вона є замкнутою. На майданчику вона, ймовірно, гратиме на самоті. Або може закликати вас у свою гру. Їй боязно підійти до дітей, почати розмову першою. Хоча, швидше за все, якщо вони не будуть агресивними і кликатимуть її в компанію, вона не відмовиться.

Чому дитина не хоче спілкуватися з іншими людьми

Причин для неспілкування в дитячому віці може бути кілька.

1. Особливості характеру та темпераменту. Найчастіше стурбовані неспілкуванням свого малюка ті батьки, які в дитинстві з легкістю налагоджували контакт з однолітками та перебували в гущі подій. Варто замислитися. Можливо, ваша дитина — інтроверт і просто не відчуває потреби в частому спілкуванні. Вона із задоволенням проводить час сама з собою. Малює, грає, конструює. І зовсім не страждає від того, що навколо не кипить життя. При цьому вона цілком може підтримати бесіду, але першою рідко йде на контакт.
2. Затримка соціального розвитку.  Малюк із віком проходить кілька етапів: індивідуальної гри, коли він грає сам із собою. Паралельної гри (діти в компанії, але кожен зайнятий своєю справою). Партнерської гри, коли дітки спостерігають одне за одним під час гри. І кооперативна гра з розподілом ролей, визначенням загальних правил. Років до чотирьох малюк готовий і в нього є потреба в кооперативній грі. Якщо до цього віку в нього не з’явилося бажання вступати в тісний контакт з однолітками,  але вдома, у родинному колі він дружній і товариський, не варто хвилюватися. Він просто «застряг» на одному з етапів.
3. Дуже вузьке коло спілкування з найменшого віку. Якщо з якихось причин малюк спілкується тільки з мамою чи нянею, з ним не ходять на дитячі майданчики, не спілкуються із сім’ями, де є його ровесники, дивно очікувати, що дитина буде відкритою для спілкування. За великим рахунком він просто не вміє спілкуватися, а цьому теж потрібно вчити.
4. Обстановка в сім’ї. Можливо, батьки живуть замкнуто, не запрошують гостей і живому спілкуванню в сім’ї віддають перевагу мовчки дивитися телевізор або сидіти перед комп’ютером. Малюк у такій сім’ї росте замкнутим, нерозговорливим. Йому просто немає з кого брати приклад комунікації. Він так само мовчки гратиме зі своїми іграшками або дивитиметься мультики.
5. Занадто владна та сувора мама. Малюк завжди перебуває насторожі, побоюючись гніву найближчої людини. І не знаючи, чого можна очікувати від сторонніх людей, він інтуїтивно обмежує коло свого спілкування, намагається звести до мінімуму свої контакти із зовнішнім світом.
6. Мама часто настільки дорожить своїм малюком, що вона усвідомлено чи підсвідомо обгороджує його від спілкування з іншими людьми.  Їй приємно усвідомлювати, що цьому крихітці більше ніхто не потрібен, крім неї.

Як зробити дитину товариською

Якщо у вас неконтакт навряд чи він стане душею компанії. Але якою б не була причина замкненості, спілкування потрібно вчити, інакше вашому синові чи доньці буде дуже важко у подальшому житті.

І так наші дії

• поступово розширюйте коло спілкування. Ходіть у гості до друзів із дітьми, запрошуйте до себе знайомих, влаштовуйте спільні прогулянки. Не тисніть на нього. Не вимагайте, щоб він брав активну участь у бесідах чи іграх. Нехай він поспостерігає з боку за вашим веселим спілкуванням із друзями, за тим, як грають інші діти. Якщо дитина боїться чужих людей, то не варто одразу починати з багатолюдних незнайомих компаній. Запросіть у гості друзів зі спокійним ровесником вашого малюка.
• знаходьте час розмовляти з дитиною. Вислуховуйте його уважно. Нехай він вам розповідає про свої радощі та переживання. Вдома навички спілкування можна тренувати, залучаючи до «помічників» іграшки. Лялька прийшла до магазину чи ведмедик влаштовує дитяче свято.
• вчимо дитину спілкуватися. На дитячому майданчику виявіть ініціативу, щоб познайомити свого малюка з іншими дітьми. Не наполягайте: «Іди, познайомся з хлопчиком», а самі підійдіть до компанії малюків, що граються, залучіть розмову з ними, запропонуйте їм іграшки. Нехай ваша дитина бачить, що у розмові з сторонньою людиною немає нічого страшного. Згодом він почуватиметься впевненіше і легше йтиме на контакт.
• не критикуйте його друзів. Ви для малюка незаперечний авторитет. І якщо він з ваших уст почує глузування чи критику щодо друга, з яким йому цікаво, він замкнеться ще більше.
• дітей старшого віку навчіть орієнтуватися у соцмережах. Багатьом ця порада може здатися дивною. Але необщильним дітям набагато легше заводити заочні контакти, які у майбутньому можуть перерости у справжню дружбу. Звичайно, такий варіант загрожує небажаними знайомствами, але якщо у вас довірчі стосунки з дитиною і ви в курсі її віртуального спілкування, то небезпеки можна звести до мінімуму. І, звісно, все добре в міру. Багатогодинне сидіння перед комп’ютером не принесе користі. Домовтеся про правила. Наприклад, про те, що спілкуванню у соцмережах приділяється кілька годин на день.
• не розповідайте всім навколо про те, що у вас росте маленька бука. Не намагайтеся змусити його спілкуватися з іншими людьми. Стрес і дискомфорт від такої вашої поведінки змусить його ще більше відгородитися від світу.

На що варто звернути увагу в поведінці дитини

Наприкінці зупинимося на деяких особливостях поведінки, на які варто звернути особливу увагу. Які особливості поведінки мають насторожити батьків

• малюк із раннього дитинства не прагне спілкування, навіть із членами сім’ї. Не радіє появі мами
• ніяк не реагує, коли його беруть на руки. Не охоплює дорослого за шию
• не дивиться в очі. Його погляд спрямований ніби крізь співрозмовника
• дитина може монотонно виконувати одну й ту саму дію – розгойдуватися, трясти брязкальце, плескати в долоні

Дуже часто батьки сприймають ці симптоми за особливості характеру, темпераменту і вважають, що з віком вони минуть. Насправді, якщо ви помітили таку поведінку у свого малюка, покажіть його дитячому психоневрологу. Приходячи на прийом до такого лікаря, не розповідайте в усіх подробицях деталі поведінки своєї дитини. Грамотний лікар матиме час і методи скласти картину про стан дитини, самостійно спілкуючись із юним пацієнтом. Хороший фахівець розкаже вам, як правильно поводитися з таким малюком, щоб соціалізувати його.

Порада молодим батькам – не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми, не порівнюйте її з собою в дитячому віці. Ваш малюк – особистість та індивідуальність. Любіть його таким.